Плодова гниль (Monilinia fructicola) належить до найбільш шкідливих захворювань кісточкових плодових культур. Вона уражає:
- яблуні;
- груші;
- сливи;
- вишні;
- черешні;
- абрикоси;
- та інші дерева.
Негативний вплив проявляється у загибелі суцвіть, відмиранні молодих пагонів та значному ураженні плодів. Особливо активно хвороба поширюється у роки з підвищеною вологістю та частими опадами. Втрати врожаю внаслідок розвитку хвороби зазвичай становлять 20–30 %, а за сприятливих для патогена умов можуть досягати 60–70 %. Уражені плоди втрачаються не лише під час вегетації, але й у процесі зберігання.
Серед зерняткових плодових культур не виявлено сортів, повністю стійких до цього захворювання. Хвороба традиційно відома як плодова гниль через характерне побуріння та загнивання плодів, проте її прояви не обмежуються лише ними. Моніліоз також уражує суцвіття, пагони та інші органи рослин, тому назва «моніліоз» більш точно відображає природу захворювання та відповідає родовій назві його збудників.
Зараження плодовою гниллю відбувається через пошкодження шкірки плоду
Збудники захворювання
Основними збудниками плодової гнилі є гриби роду Monilinia. Вони здатні зберігатися на уражених плодах, рослинних рештках та гілках протягом зимового періоду. Навесні гриби утворюють спори, які поширюються вітром, дощем, комахами та садовим інвентарем. Потрапляючи на плоди через пошкодження шкірки або природні отвори, спори проростають і спричиняють розвиток хвороби.
На плодових культурах розвиток моніліозу пов’язаний із діяльністю чотирьох видів грибів порядку Hyphomycetales: Monilia fructigena, Monilia cinerea, Monilia mali та Monilia cydonia.
Умови та ознаки розвитку хвороби
Після зараження плоди починають буріти та загнивати протягом 3–5 діб, а перші ознаки спороношення з’являються через 8–10 днів. Найбільш сприятливими умовами для розвитку патогена є температура 24–28 °C та відносна вологість повітря орієнтовно 75 %. За несприятливих умов, зокрема при зниженні температури до 0–5 °C, уражені плоди темніють, набувають чорного забарвлення з характерним глянцевим відтінком та муміфікуються. Вони можуть залишатися на деревах поодиноко або групами протягом зимового періоду, зберігаючи інфекційний потенціал до двох років.
Навесні, за теплої та вологої погоди, на них утворюються подушечки конідіального спороношення, які слугують основним джерелом первинної інфекції. Збудник звичайної плодової гнилі переважно розмножується шляхом утворення конідій.
Муміфіковані плоди на дереві служать джерелом інфекії
Профілактика та боротьба
В осінній період слід проводити ретельне видалення засохлих і уражених гілок. Найдоцільніше виконувати цю процедуру за часткової наявності листя, оскільки в цей час легше відрізнити здорову тканину від ураженої. При обрізуванні необхідно захоплювати 3–5 см здорової деревини. Рекомендується омолодження старих і сильно інфікованих дерев.
Обов’язковим є збирання та знищення уражених плодів як на дереві, так і в опалому стані.
Важливе значення має своєчасне внесення мінеральних добрив для підвищення загальної стійкості рослин.
У період зберігання плодів необхідно підтримувати оптимальний температурний режим і вологість, а також регулярно проводити відбір і видалення уражених екземплярів.
Хімічний захист доцільно здійснювати восени після листопаду та ранньою весною у фазу набрякання бруньок із використанням мідьвмісних фунгіцидів.
У період вегетації проти сірої плодової гнилі проводять обприскування до цвітіння (за наявності близько 5 % розкритих квіток) та після цвітіння (коли опало понад 75 % пелюсток). Проти плодової гнилі обробки виконують після цвітіння, у фазу формування зав’язі, а також за 20–30 днів до збирання врожаю. При цьому використовують фунгіциди з групи піримідинамінів (зокрема діючу речовину ципродиніл), триазоли та інші дозволені препарати.
