Безпечність нехарчової продукції — це ключова вимога для її виходу на український та європейський ринки. Державний ринковий нагляд суворо контролює наявність правильного маркування. Проте у бізнесу часто виникають запитання: хто саме повинен маркувати товар і яка процедура передує нанесенню заповітного «трилисника»? Розглянемо детально правові аспекти з посиланням на українське законодавство. Згідно зі статтею 30 Закону України «Про технічні регламенти та оцінку відповідності» право наносити знак відповідності технічним регламентам мають лише два суб’єкти господарювання:
Виробник — фізична або юридична особа, яка виготовляє продукцію або доручає її спроєктувати чи виготовити і реалізує під своїм ім’ям або торговельною маркою.
Уповноважений представник — будь-яка фізична чи юридична особа, яка є резидентом України та отримала від виробника письмове доручення діяти від його імені.
Важливо: Імпортери та розповсюджувачі (продавці) не мають права самостійно наносити знак відповідності, якщо вони не є уповноваженими представниками виробника. Проте вони зобов’язані перевірити його наявність перед наданням продукції на ринку.
Шляхом нанесення знака відповідності виробник бере на себе повну юридичну та фінансову відповідальність за безпечність продукції.
Процес маркування — це не просто наклеювання етикетки, а фінал тривалого процесу підтвердження безпеки. Відповідно до законодавства, виробник повинен пройти такі етапи:
- Визначити профільний Технічний регламент. Необхідно чітко знати, під дію яких саме регламентів підпадає товар (наприклад, регламент безпеки іграшок, низьковольтного електрообладнання, електромагнітної сумісності тощо).
- Провести оцінку відповідності. Це здійснюється шляхом застосування спеціальних модулів (випробування у лабораторії, аудит виробництва тощо). Залежно від вимог регламенту, оцінку проводить сам виробник або залучається призначений Орган з оцінки відповідності.
- Скласти Декларацію про відповідність. Це офіційний документ, яким виробник підтверджує, що продукція відповідає всім вимогам закону.
- Сформувати технічну документацію. Вона має зберігатися у виробника (або уповноваженого представника) протягом 10 років після введення товару в обіг для надання на вимогу органів ринкового нагляду. Лише після успішного виконання цих кроків виробник отримує законне право нанести Знак відповідності. Вимоги до форми та розповсюдження знака чітко регламентуються Постановою КМУ № 1184 від 30.12.2015 року:
- Місце нанесення: Знак наноситься безпосередньо на продукцію або на її табличку з технічними даними. Якщо це неможливо через характер товару, маркування наносять на пакування та супровідні документи. Якість: Знак має бути видимим, розбірливим і незмивним. Розмір: Пропорції форми мають бути збережені, а висота знака не може бути меншою за 5 міліметрів (якщо інше не передбачено конкретним регламентом). [1, 2]
- Номер органу: Якщо оцінку проводив залучений орган, поруч із трилисником обов’язково зазначається його ідентифікаційний номер (у форматі UA.TR.ХХХ). [1]
Законодавча база
Закон України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» — визначає засади контролю та відповідальність суб’єктів господарювання.
Закон України «Про технічні регламенти та оцінку відповідності» — ст. 30 регламентує правила та суб’єктів маркування.
Постанова КМУ від 30 грудня 2015 р. № 1184 — затверджує форму та опис національного знака відповідності.
Висновок для бізнесу: Маркування продукції знаком відповідності без наявної технічної документації та проведених випробувань є грубим порушенням закону, що тягне за собою значні штрафи та вилучення товарів з обігу. Легальне маркування — це єдиний шлях до довіри споживача та безпечного розвитку бізнесу. 
