За даними ВООЗ більш 4 млрд. чоловік на Землі страждають від паразитів. Така масова зараженість пояснюється недооціненістю проблеми, недостатньою обізнаністю населення, неефективною діагностикою та лікуванням хворих. Внаслідок глистної інвазії організм втрачає здатність до повноцінного функціонування, знижується опірність імунної системи інфекційним захворюваннм. Одним з найбільш небезпечних для людини гельмінтозів є ехінококоз.
Ехінококоз – тяжке, хронічне паразитарне захворювання, за якого у печінці, легенях та інших органах утворюються кісти. Збудником даного захворювання є личинкова стадія стьожкового гельмінта – ціп’яка ехінокока. Людина, як і свійські тварини (вівці, свині, корови), є проміжним господарем ехінокока, а кінцевим хазяїном є домашні або хижі тварини (собака, лисиця, вовк, шакал).
Як відбувається зараження?
Основну роль у зараженні ехінококозом людини відіграє її близьке побутове спілкування з інвазованою собакою – яйця ехінокока можуть потрапити в організм людини при облизуванні собакою рук хазяїна, обличчя, посуду. Ураження собаки відбувається при поїданні нею вибракуваних при забої худоби органів з ехінококовими міхурами, на бойнях, забійних майданчиках, м`ясо переробних підприємствах, фермах, при подвірному забої худоби. Нерідко собаки заражаються ехінококами при поїданні трупів загиблих тварин і м`ясних конфіскатів, безвідповідально викинутих у природні балки, рови, траншеї, вириті бульдозерами або на поля чи в лісосмуги.
Також занесення паразита в організм людини може відбуватися при догляді за вівцями (в густій довгій вовні наявна велика кількість яєць ехінокока, оскільки вівці, лягаючи на землю, забруднюють її фекаліями), споживанні сирих овочів, забруднених фекаліями собак. Значна кількість зараження людей ехінококозом відзначається серед продавців м’яса, працівників тваринницьких ферм, шкірників, робітників боєнь, у яких бувають забруднені руки яйцями паразита внаслідок контакту з тваринами.
У чому полягає небезпека зараження та які прояви захворювання?
Важливими загальними симптомами ехінококозу у людини є періодичний розвиток алергічної реакції (кропив’янка, свербіння тощо). Для ехінококозу, як, втім, і для інших глистових захворювань, характерна еозинофілія, що досягає 10-25%. Попадання у кров значної кількості вмісту ехінококового пухиря може призвести до анафілактичного шоку.
Ехінокок у людини частіше локалізується в печінці (45-85%) і легенях (10%). При ехінококозі печінки хворий скаржиться на тиснення і біль в правому підребер’ї або надчеревній ділянці. Клінічні прояви виникають, коли ехінококові пухирі вже досягають значних розмірів. Дуже небезпечні ускладнення при розриві пухиря або його нагноєння: відбувається обсіменіння черевної порожнини і розвитку в ній множинних ехінококових пухирів та перитоніту.
При ехінококозі легень є відчуття здавлювання в грудях, сухий і тривалий кашель, кровохаркання, задишка. Пізніше спостерігаються випинання відповідної половини грудної клітки, зміщення сусідніх органів.
При ураженні ехінококом головного мозку є головний біль, запаморочення, блювота. Можливі паралічі, парези, психічні розлади, судомні напади. У випадках ехінококозу селезінки, нирок, кісток, м’язів переважають симптоми, що імітують процес розвитку пухлини.
Як діагностувати?
З інструментальних методів діагностики застосовують рентгенологічне обстеження, радіоізотопне і ультразвукове дослідження печінки, лапароскопію. При ехінококозі легень рентгенологічно виявляють кулясту тінь від ехінокока, яка лежить у незміненій легеневій тканині.
Яке лікування при ехінококозі?
У випадку консервативного лікування використовують празиквантел. Однак, найчастіше при виявленні ехінококозу у людини вдаються до видалення ехінокока з організму оперативним шляхом. Хворі з ускладненими формами ехінококозу потребують комплексної патогенетичної терапії і дієти.
Як можна попередити захворювання?
Людина може виявити, що у неї є хворою свиня чи велика рогата худоба, лише після забою, коли на легенях чи печінці тварин знаходить пухирчики, наповнені рідиною. Ці органи не можна ні в якому разі згодовувати собаці.
Споживання органів забитих сільськогосподарських тварин, які не перевірені ветеринарною службою, є небезпечним для здоров’я людини і домашніх тварин! Уражені ехінококом відходи забою сільськогосподарських тварин слід знищувати.
З метою попередження зараження людини слід мити руки після контакту з собаками, а також іншими тваринами; не допускати їх до їжі та посуду людини.
Осередками ураження собак, як дефінітивних живителів є м`ясні відходи забійних майданчиків, конфіскати боєнь, кухонь, уражені внутрішні органи подвірно забитих тварин. Зважаючи на ці фактори, необхідно повсюдно проводити роз`яснювальну роботу як серед населення, так і серед працівників тваринницьких ферм.
Важливим елементом в системі заходів з профілактики ехінококозу є дегельмінтизація собак. Службових собак дегельмінтизують з грудня по квітень через кожні 45 днів, з травня по листопад – через 30 діб.
Для дегельмінтизації собак використовують:
- Фенасал (ніклозамід, йомезан) у дозі 0,25 г/кг, індивідуально одноразово в суміші з кормом без витримування на голодній дієті і без використання проносних препаратів.
- Фенасал-ареколінові брикети у дозі 0,5 г на 10 кг маси тварини після 14-16-годинної голодної дієти. Брикети подрібнюють і використовують у суміші з кормом.
- Бунамідин оксинафтоат у дозі 25-50 мг/кг з м’ясним фаршем дворазово з інтервалом чотири дні.
- Дронцит (празиквантел) у дозі 5 мг/кг з м’ясним фаршем чи іншим кормом без попередньої голодної дієти одноразово.
- Цетовекс – 1 мл/кг у болюсах із хліба одноразово.
- Сульфен у дозі 100 мг/кг з кормом.
Перераховані антигельмінтики є активними цестодоцидами. Однак вони не впливають на яйця цестод. Останні, виділені протягом 24-36 годин після застосування препарату, зберігають свою життєздатність і можуть продовжувати розвиток в організмі проміжного живителя. Таким чином, лікування собак, які не знаходяться на прив`язі, призводить до розповсюдження інвазійних елементів (яєць ехінококів) у довкіллі. Тому дегельмінтизацію слід проводити на огородженому майданчику, на якому витримують собаку протягом однієї доби після дегельмінтизації. Виділені після дегельмінтизації фекалії збирають у металевий посуд та знезаражують 10% розчином хлорного вапна (експозиція 3 години). Одночасно знезаражують майданчик тим же розчином у кількості 1 л на 1 м2, якщо майданчик має бетоноване чи тверде покриття. Грунтову ділянку майданчика знезаражують 3% розчином карботіона із розрахунку 4 л на 1 м2 площі.
